28 березня Бібліотечна мережа Вінницької територіальної громади відновила свою роботу. Згідно рішення ВМ ЦБС, в умовах воєнного стану читальні зали та гуртки не працюють задля безпеки перебування у них користувачів, і бібліотеки здійснюють роботу лише у форматі видачі/отримання книжок. Щоб не втратити зв’язок з читачами та постійними відвідувачами творчих клубів, що функціонують на базі бібліотек, їх засновники опановують нові форми роботи. І це невеличке есе стало результатом бесід про творчість нових співробітників Бібліотеки-філії №17, філологів за фахом, Анастасії Дворницької та Леоніда Борозєнцева.
В третій декаді квітня відбувається святкування Всесвітнього дня творчості.
Складаючи асоціативний
ряд зі словом «бібліотека», в тій чи іншій послідовності не складно дійти до
вищих значень книги, як носія знань, до значень Слова та творчості, а також до авторів,
до авторства самого тексту, та відповідальності за сказане.
Спробуємо трохи поміркувати та розширити цю тему.
Автор, Слово, Творчість — що за цим стоїть?
Давно існує думка про те, що автори на вищій стадії творчості з категорії «автор» переходять у співтворці, медіуми, пророки, транслятори. Різні прихильники цієї версії по-різному трактують цей перехід на вищий щабель, але більшість сходиться до того, що за це «підвищення» (втім, як і за все, що приходить у житті) потрібно платити, і ціна переходу настільки ж висока, наскільки високо, тобто виразно та зрозуміло, починають звучати твої (якщо все ще можна вважати їх виключно своїми) голос/слово. Найчастіше ця ціна — самотість, тому що почути/розчути посилене одкровення можливе лише в повній тиші. Фактами на підтвердження цієї теорії можуть служити численні біографії письменників та поетів. Іноді плата за свій дар здійснюється у формі передоплати, іноді допускається відстрочка платежу, але так чи інакше розрахунок відбувається. Не кожен може прийняти ці наслідки третього закону Ньютона F = –F, зжитися з думкою про необхідність/неминучість цієї самотності. Ось тут і починаються на перший погляд суперечливі колізії, коли автор з одного боку пише красиві, мудрі, правильні, чесні тексти, а з іншого — у житті виявляється звичайною, м'яко кажучи, сволотою (м'яко кажучи, тому що буває і гірше).
За що ж насправді платить автор? За можливість зазирнути у майбутнє, підняти туманну завісу часу, за Слово, яке за змістом і забарвленням вже значно більше ніж слово, за можливість шляхом жертовності, своєю творчістю наблизитися до якості творця. Це — вибір. Свідомий чи підсвідомий, але завжди вибір. Це — спокуса, будучи лише співтворцем, а, можливо, навіть просто інструментом для мовлення, привласнити собі значущість результату. Гординя, марнославство, хайпозалежність, постановка себе на бронзовий п'ядестал обраності — чи мало прикладів тому ми знаємо?
Є у цієї медалі й інший бік. Якщо автор прийняв дар, він відтоді несе відповідальність. Біблійна притча про таланти (знову-таки не випадкова паралель значень слова «талант» у відношенні до платежу/розплати) і сюжет з Іоною максимально яскраво описує, що буває, якщо автор «зариває» отримане.
Виходить, автори — баловні долі чи приречені на важку місію? Вважаю, кожен сам для себе відповідає на це питання. Все залежить від того, що ми вибираємо за мету, і що приймаємо за результат. У жодному разі не можна сподіватися, що шлях буде легкою розважальною прогулянкою.
Якщо взяти до уваги, що «Спочатку було Слово...» і дароване має відношення саме до першоджерела світотворення — ступінь відповідальності за проговорене нами стає очевидною.
@ Леонід Борозєнцев
Коментарі
Дописати коментар