27 березня – Міжнародний день театру. Серед цікавих дат березня бібліотекарі надають особливого значення міжнародному дню театра . 27 березня відзначають своє професійне свято всі працівники театру, а разом з ними мільйони небайдужих глядачів. День театру щорічно відзначають в усьому світі з 1961 року після відповідного рішення на IX конгресі Міжнародного інституту театру при ЮНЕСКО. До цього свята бібліотекарі філії №6 та №17 Леонід Борозєнцев та Анастасія Дворницька на базі філії №17 підготували книжкову виставку, розглядаючи яку, читачі можуть дізнатися про українській театр, його видатні постаті та театри Вінниці. Традиційно цей день проходить під девізом «Театри як засіб взаєморозуміння та зміцнення миру між народами». День театру — це свято всіх працівників театру, а не тільки акторів. Тут немає другорядних професій, тому цей день відзначають також режисери-постановники, продюсери, звукоінженери, сценаристи, світлотехніки, гардеробники та білет
Під спалахи сирен та блискавиць (відеопоезія, 1 частина)
Війна – це завжди дуже нервовий, болісний, страшний відрізок часу у житті будь-якої держави. Тим паче молодої, котра переживає становлення. І сьогодні, де б ти не перебував, якщо ти відчуваєш себе українцем, не просто українцем, а громадянином своєї країни, ця війна проходить крізь тебе, як крізь лінзу. І від того, чим і як ти займаєшся зараз, залежить проекція цієї війни на чистий аркуш нашого спільного майбутнього. Від того, як міцно ми спаяні, як уважні до ближніх, як дбаємо про тих, хто з нами і тих, хто потребує допомоги, залежить наше подальше життя, наша свобода. Зараз у цей важкий для країни час кожен має робити свою справу. Ми, поети, художники та музиканти, сьогодні є однією з артерій, що сполучають фронт та тил, далеких та близьких. Через чесну творчість кожного з нас проходять нитки, що зшивають воєдино болі та радості українців, це наші завдання та обов'язок: надихати наших воїнів, волонтерів та всіх, хто бореться із загарбниками, лікувати та зміцнювати, об'єднувати та посилювати.
Багато років, практично з кінця 90-х, я займаюсь фестивальною діяльністю. Зустрічав на своєму шляху багато поетів хороших та різних. Кажуть, що у найвищому прояві творчості поет може, піднімаючи туманну завісу майбутнього, писати пророчі речі. Щоправда, автору не завжди вдається осмислити написане і вгадати часові рамки. Вірш, який я хочу сьогодні прочитати, був написаний моїм товаришем з фестивального руху, поетом з міста Миколаєва, Олексієм Торховим у далекому 2003 році. Що тоді ми могли знати про сьогоднішні події в Україні? Говорять одна з дат нападу РФ на Україну призначалася якраз на 22 червня: мовляв, таким чином нібито можливо переписати хід історії, про що сьогодні вже вголос мріє кремлівський диктатор. Тоді, у 2003, Олексій назвав свій вірш «22 июня... берег реки стикс...» Нам, молодим хлопцям думалося, що цей текст написався про минулу війну, про війну, яку ми знатимемо виключно за рідкісними розповідями ветіранів, які дожили до нашого часу, за книгами і фільмами. Але у житті вийшло інакше.
22 июня... берег реки стикс...
умывая ноги седой росой... померещится же такое!.. босоногая... юная... с длинной косой... шла по полю "ещё не боя"...
одноклассница... суженая... жена... каждый видел своё в прицелах... так доступна в биноклях... обнажена... шевелила губами... пела...
ахнет небо... пули начнут круговерть... и затеют игру в пятнашки...
...в ожидании боя юная смерть... на венок косила ромашки...
29 березня у будівлі Миколаївської ОДА внаслідок обстрілу російськими ракетами загинула моя знайома, поет і художник Надія Агафонова (Торхова). Світла, чесна, талановита людина. Світла пам'ять!
я не знаю і не хочу знати, чим окупанти виправдовують обстріли українських мирних кварталів, нашої інфроструктури та державних установ, але всі причетні до цього мають відповісти за скоєні злочини!
Коментарі
Дописати коментар