Вінницька звукова книга. Таїсія ЕЛЛЕНБЕРГЕР. «ЧАС СОНЦЯ» . З циклу «Література без кордонів» (Німеччина)

ЕСЕЇ  ОДНІЄЇ ЖІНКИ ТА ЧИМАЛО ІНШОГО

  Таїсія Елленбергер – нове перспективне ім’я в нашій літературі. Її книга «Час сонця», яка оце приходить до читача, якраз і є переконливим свідченням творчого зростання письменниці. Окрім усього, наша авторка вигідно презентує також нову на наших літературних обріях творчу і беручку команду – Спілку слов’янських письменників України, яка має претензії на міжнародне поширення. Таїсія відтак входить до Німецького бюро цієї Спілки і робить чимало корисних справ у Німеччині, де вона віднедавна проживає, для земляків-українців, нашого слова, нашого авторитету.

  Таїсія народилася в с.Юхимівка колишнього Шаргородського, а тепер Жмеринського району на Вінниччині в родині вчителів. В її тодішньому, українському, житті поставало перед нею дві стежки: продовжити родинну вчительську традицію чи обрати «фах» вільного творця – журналіста, публіциста, поетки, новелістки. Вона вибрала другий варіант.

 Ще проживаючи і працюючи на терені Вінниччини, Таїсія проявила себе в неустанних новаторських пошуках на терені красного письменства. Перемагала у Всеукраїнському  фестивалі патріотичної прози «Сурма звитяги»,  не раз публікувалася в міжнародних журналі «Склянка часу» та альманасі «Слов’янське небо», знаних журналах та альманахах «Дніпро», «Стожари Поділля», «Нова неділя», «З-на Бугу і Дністра», прийшла до читача першими книгами «Доторкнутися до неба», «Якби…», «У пошуках щастя». Цікаво, що авторка любить експериментувати, пробувати себе в різних жанрах – від поезії до психологічної новели, ессе. Не цурається вона і журналістики, маючи Міжнародну професійну картку журналіста, співробітчинає з інтернетплатформами геополітичного спрямування: Німеччина-Україна.

  Про свою прозу Таїсія каже так: «Я прагну передати жіночу душу – слабку і сильну водночас, ніжну, граційну, загадкову, непередбачувану і самотню. На мою думку, чоловіче і жіноче сприйняття світу зовсім різне. Боляче, коли жінку не підтримують, у чомусь засуджують, не розуміють. А Вона, жінка, настільки мудра,що уміє все прощати, забувати і горнути до свого великого теплого серця всіх і весь світ. І ніхто не знає, а, можливо, і не хоче знати, як її болить». У цих словах бачиться вичерпне мотто, девіз письменниці, якому вона залишається вірною від твору до твору.

  От і «Час сонця»! Було б поверхово назвати цю книгу, цей букет внутрішньо пов’язаних між собою новел «жіночою прозою», яка буйно розквітає  в літературі ХХІ століття. Таїсина проза в однаковій мірі зачіпає і чоловіків, бо саме їхні вчинки, поведінка, часто-густо не так позиція, як егоїстична поза, створюють драматичні і конфліктні ситуації, в які потрапляють  героїні книги. Свого часу Таїсія опублікувала досить сміливі і проникливі «Есеї однієї жінки», які привернули до себе пильну читацьку увагу. Як тепер мені бачиться, той цикл був наче проектом,випробувальним майданчиком сьогоднішньої роботи - книги «Час сонця». І будуючи структуру  нової книги, молода письменниця не втримується від чергового експерименту: вив’язування оригінального смислового мережива, яке має своє художнє надзавдання для читача: спробувати уявити все, що з нами (і з героями книги) відбувається, в системі кольороподілу. Саме тому й читаємо у змісті книги в назвах новел  від першої «Дощ» до наступних – «Червоний», «Помаранчевий», «Жовтий», «Зелений», «Блакитний», «Синій», «Фіолетовий», аж тоді настає фінальна новела «Час сонця». Замкнене коло, райдуга, стежка до Сонця, до радості! Всі новели книги (і «дощова», і «сонячна»)  «кольорові» з перших речень, кожним черговим кольором окреслюється предмет, пейзаж, споглядання, настрій. І зрештою, з подивом бачиш, що перед тобою зображуване життя розкривається як один безперервний спектр.

 І далебі, це не гра у формальне. Щойно я прочитав повість популярної молодої польської письменниці Мануели Гретковської «Метафізичне кабаре», в якій крім примхливої суміші буденного, містики, філософії, еротики, присутня ще й одна особливість: якщо в попередньому розділі згадується якесь словопоняття, явище, вислів, то з нього, з навернення до нього починається розділ наступний. Такий собі начебто довільний ланцюжок, але ж як він зцементовує сюжет! І знайомлячись з «Часом сонця» Таїсії Елленбергер я побачив ту ж закономірність, таку ж спробу європейського, модерного, новаторського підходу до зображення дійсності в одному замкнутому циклі. Так і хочеться обіграти тут назву нобелівського шедевру – «Гру в бісер» Германа Гессе.

 Життєва одісея нашої талановитої землячки з Юхимівки прибила її до берегів німецького Франкфурта на Майні, де вона наче вдруге творчо народилася. Окрім постійної напруженої і все вдатнішої літературної праці, Таїсія займається малярством, журналістикою, успішно вивчає німецьку мову, працює, як вчителька, в українському класі для дітей-переселенців з України, який місцева німецька влада відкрила в одній зі шкіл. А ще підтримує не лише морально, але й матеріально наші, тут, в Україні, міжнародні літературні проекти, допомагає нам будувати мости у Європу. Щоб усім нам невідворотно настав свій Час Сонця.

Михайло Каменюк, письменник і видавець, заслужений працівник культури України