Павло Наніїв народився у 1922 році в селі Біла на Ямпільщині. Родина була небагата, батьки – звичайні селяни. Коли почався Голодомор, Павлу було лише десять. Все, що відбувалося в селі, він бачив на власні очі. Запам’ятовував і дитиною писав про це оповідання. З побаченого написав «Голод». У перші дні війни 19-річний Наніїв пішов добровольцем на фронт – кулеметником на передову. А після війни його, 22-річного, заарештував НКВС і звинуватив у причетності до ОУН. Однією з причин арешту якраз і була недописана книга «Голод» – він писав її у вільний час, а рукопис був ненадійно схований. Хтось із товаришів його знайшов.
Звільнили Наніїва лише після смерті Сталіна. Військова прокуратура переглянула справу та визнала його невинним. Ця помилка коштувала 12 років життя в нелюдських умовах. Політичним в’язням, навіть виправданим, забороняли селитися у столиці чи містах-героях. Так вони з дружиною опинилися в Білгороді-Дністровському. Там він працював вантажником, каменярем, землекопом, штукатуром, будівельником.
А ночами писав книги. Хотів поступити в літературний інститут, але для цього були потрібні документи, яких він не мав. Щоправда, результати творчого іспиту вразили конкурсну комісію і його таки зарахували. Після навчання організував літературний гурток у Білгороді-Дністровському, влаштувався у технікум викладачем літератури. Потім, у 70-х, видавав краєзнавчі книжки, організував туристичне бюро.
А потім, у 58 років, поїхав на Далекий Схід – працювати матросом. І заразом кореспондентом радіостанції «Океан». Поряд завжди була дружина Тетяна. Вона приїхала до нього за рік, влаштувавшись судновим фельдшером на плавбазі в Тихому океані.
Спогади про Голодомор не давали йому спокою. Навіть посеред Тихого океану він узявся писати. Це була автобіографічна «Лозинова труна» – повість про свою родину під час колективізації та Голодомору 1932-33 років.
Книжка вийшла. Як і роман «Тричі продана». Її продавали з-під поли, таємно, через спекулянтів. Попри те, що ім’я Павла Наніїва не знали, його книжка розлетілася першим стотисячним тиражем, а потім тричі перевидавалася. Таємно, бо за радянських часів це робити було непросто. КДБ вів нагляд, а з квартири зник рукопис нового роману – коли нікого не було, додому навідувалися «товариші в штатському». Сусіди це бачили і підписували папери про нерозголошення.
Після цього були і «Чорний ворон» – про сталінські репресії, і «Сповідь душогуба» – про розстріли так званих ворогів народу. І наукове дослідження про Голодомор, де Наніїв назвав кількість загиблих від Голодомору: 13 мільйонів.
Переднє слово до Нанієва підготував автор проєкту Михайло Каменюк.
Повість нашого ямпільського земляка, письменника Павла Нанієва
«Сповідь душогуба», звучать у читанні вінницького поета Леоніда Борозєнцева.
Коментарі
Дописати коментар