Сашко Лірник - майстер української химерної казки

  До 60-річчя від дня народження Олександра Власюка на дитячому відділі за участю учнів середніх класів проведена презентація книги "Казки Сашка Лірника", видавництва "Зелений Пес", ілюстрації Інокентія Коршунова, читачі дізнались про цікаві факти з біографії письменника, переглянули мультфільм по сценарію Сашка Лірника "Моя країна _ Україна." Нагороди Золоте перо (2011) Нагорода «За заслуги перед Збройними Силами України» (2016), Орден «За заслуги» 3 ступеню (2019) Сашко Лірник (Олександр Власюк) – казкар-лірник, автор телевізійних програм та телеведучий, музикант, у минулому учасник українського dark ethno гурту «Вій», постійний учасник етнофестивалів, волонтер, сценарист українськихфентезійних фільмів та мультфільму «Моя країна – Україна.»

Вінницька звукова книга. Павло НАНІЇВ


Павло Наніїв народився у 1922 році в селі Біла на Ямпільщині. Родина була небагата, батьки  –  звичайні селяни. Коли почався Голодомор, Павлу було лише десять. Все, що відбувалося в селі, він бачив на власні очі. Запам’ятовував і дитиною писав про це оповідання. З побаченого написав «Голод». У перші дні війни 19-річний Наніїв пішов добровольцем на фронт  –  кулеметником на передову. А після війни його, 22-річного, заарештував НКВС і звинуватив у причетності до ОУН. Однією з причин арешту якраз і була недописана книга «Голод»  –  він писав її у вільний час, а рукопис був ненадійно схований. Хтось із товаришів його знайшов.

Звільнили Наніїва лише після смерті Сталіна. Військова прокуратура переглянула справу та визнала його невинним. Ця помилка коштувала 12 років життя в нелюдських умовах. Політичним в’язням, навіть виправданим, забороняли селитися у столиці чи містах-героях. Так вони з дружиною опинилися в Білгороді-Дністровському. Там він працював вантажником, каменярем, землекопом, штукатуром, будівельником.

А ночами писав книги. Хотів поступити в літературний інститут, але для цього були потрібні документи, яких він не мав. Щоправда, результати творчого іспиту вразили конкурсну комісію і його таки зарахували. Після навчання організував літературний гурток у Білгороді-Дністровському, влаштувався у технікум викладачем літератури. Потім, у 70-х, видавав краєзнавчі книжки, організував туристичне бюро.

А потім, у 58 років, поїхав на Далекий Схід  –  працювати матросом. І заразом кореспондентом радіостанції «Океан». Поряд завжди була дружина Тетяна. Вона приїхала до нього за рік, влаштувавшись судновим фельдшером на плавбазі в Тихому океані.

Спогади про Голодомор не давали йому спокою. Навіть посеред Тихого океану він узявся писати. Це була автобіографічна «Лозинова труна»  –  повість про свою родину під час колективізації та Голодомору 1932-33 років.

Книжка вийшла. Як і роман «Тричі продана». Її продавали з-під поли, таємно, через спекулянтів. Попри те, що ім’я Павла Наніїва не знали, його книжка розлетілася першим стотисячним тиражем, а потім тричі перевидавалася. Таємно, бо за радянських часів це робити було непросто. КДБ вів нагляд, а з квартири зник рукопис нового роману  –  коли нікого не було, додому навідувалися «товариші в штатському». Сусіди це бачили і підписували папери про нерозголошення.

Після цього були і «Чорний ворон»  –  про сталінські репресії, і «Сповідь душогуба»  –  про розстріли так званих ворогів народу. І наукове дослідження про Голодомор, де Наніїв назвав кількість загиблих від Голодомору: 13 мільйонів.


Переднє слово до Нанієва підготував автор проєкту Михайло Каменюк.
Повість нашого ямпільського земляка, письменника Павла Нанієва
 «Сповідь душогуба»,  звучать у читанні вінницького поета Леоніда Борозєнцева.





Коментарі